Життя

Життя не завжди виглядає привабливим. Його закони не для слабкодухих. І знаків рівняння життя не ставить перед НЕПЕРЕКОНЛИВО. Та й помилки, на жаль, не прощає. Воно заперечує все логічне, і, навпаки, може підігнати під чіткі правила. А сльози відносить до марнотратства... Байдуже, чим вони викликані. Життя не жаліє і не жалкує. Від нього інколи дуже хочеться сховатись. Але життя ж ...

ОСІНЬ

Осінь... Ностальгії серце просить... Золото-багряними сльозами заливає тротуари... Заховалось поміж листям щастя... А душа самотньо тулиться до буднів... Й так нестерпно тисне в грудях смуток... Лине плачем скрипки осінь над містами.

Складаю...

Складаю час по поличкам, забуваючи про своє існування. Життя, розпочавшись, закінчилось. І сенсу змінювати усе не має. Давно вже забуті щасливі хвилини, коли майбутнє здавалось безкраїм. Все сталось дуже швидко, знецінивши усі сподівання. І вже не треба самостверджуватись, коли навкруги одні нарікання. Всі спішать, а я позволікаю. Часу ще достатньо на мої вагання.

Хвилини...

Хвилини...Секунди...Години... Спливають життя дні. По обличчю сліз краплини. Важко дихати у пітьмі. Не вистачає у краще віри, спокою у душі. Стереотипи, мов створіння мерзенні, чатують повсюди у темних глибинах душі. Ятрять душевні рани розбурхані крові хвилі. Виснажуючи до безтями. Лишаючи "білі плями" На долі, хрестиком вишитій на рушнику.

Не шукай...

Не шукай загублених речей. Не гадай, що буде післязавтра. Не питай про втрачених "себе". Їх вже не повернеш, правда. Те, що сталось – не провина нас. Те, що буде – ще живе у мріях. І лоскоче нерви згубний час, повертаючи все, що забули. Тут – не виправдав надій. Там – залишив совість в подарунок. Ще когось забув – і назавжди ...